Тютюнник, Григор Михайлович: биография

За книги «Климко» (1976) и «Огонёк далеко в степи» (1979) Григору Тютюннику присуждена республиканская литературная премия имени Леси Украинки в 1980 году. В последние месяцы жизни писатель работал над повестью «Житие Артёма Безвиконного».

Не будучи в состоянии во всей полноте реализовать свой талант в атмосфере чиновничьего диктата над литературой, 6 марта 1980 года Григор Тютюнник покончил жизнь самоубийством (повесился). Похоронен на Байковом кладбище.

Награды и премии

• Государственная премия УССР имени Т. Г. Шевченко (1989 — посмертно) — за произведения в 2-х томах.
• премия УССР имени Л. Украинки (1980 — посмертно) — за книги «Климко» (1976) и «Огонёк далеко в степи» (1979)

Библиография

На русском языке

• Тысячелистник: Рассказы / Авториз. пер. с укр. Н. Дангуловой; [Ил.: Н. Т. Борисова]. — М.: Сов. писатель, 1972. — 218 с.
• Лесная сторожка: Рассказы / Пер. с укр. Н. Шевченко; Рис. Я. Левича. — М.: Дет. лит., 1974. — 48 с.
• Отчие пороги: Повесть и рассказы / Авториз. пер. с укр. Н. Дангуловой; [Послесл. Б. Олейника; Худож. С. Соколов]. — М.: Мол. гвардия, 1975. — 271 с.
• Климко: Повесть / Пер. с укр. Н. Шевченко; [Рис. Н. Егорова]. — М.: Дет. лит., 1980. — 63 с.
• Холодная мята: Повесть, рассказы / Авториз. пер. с укр. Н. Дангуловой; [Послесл. В. Мельника; Худож. С. Хализов]. — М.: Известия, 1981. — 379 с.
• Холодная мята: Повесть и рассказы / Авториз. пер. с укр. Н. Дангуловой; [Худож. А. Соколов]. — М.: Сов. писатель, 1981. — 335 с.
• Огонёк далеко в степи: Рассказы и повести / Авториз. пер. с укр. Н. Дангуловой; [Вступит. статья О. Гончара; Худож. Ю. Логвин]. — М.: Мол. гвардия, 1982. — 350 с.
• Ласочка: Рассказы / Пер. с укр. Н. Шевченко; Рис. О. Животкова. — Киев: Веселка, 1983. — 40 с.
• Огонёк далеко в степи: Сказки, рассказы, повести / Пер. с укр. Н. Шевченко; Рис. В. Евдокименко. — Киев: Веселка, 1986. — 198, [2] с.
• Завязь: Повесть, рассказы / Авториз. пер. с укр. Н. Дангуловой; [Худож. О. В. Бичко]. — Киев: Днипро, 1988. — 333, [2] с.
• Повести и рассказы / Авториз. пер. с укр. Н. Дангуловой. — М.: Сов. писатель, 1989. — 715, [1] с.

Память

Григору Тютюннику посвящена одна из витрин Музея Одной Улицы. В середине 1960-х годов писатель жил в доме №34 на Андреевском спуске. В витрине музея выставлены рукописи Г. Тютюнника, письма к другу, коллекция оригинальных фотографий.

Экранизации

По мотивам его рассказа «Сын приехал» снят фильм «Стеклянное счастье» 1981 года;по повести "Отдавали Катрю" в 1980 году режиссером Петром Марусиком на киностудии им.А.Довженко снят фильм "Оддавали Катрю" Повесть Григория Тютюнника" Оддавали Катрю"                                                                             Режиссер -постановщик Петр Марусик,                                                                                  Гл. оператор Александр Демчук,  *Диплом .  Актеры: Алла Сергийко, Богдан Бенюк ,Федор Панасенко ,Валентина Салтовская, Галина Демчук   Производство к/c им.А.Довженко 1980 год

,

Після завершення фільму «Оддавали Катрю» донеслась чутка про його заборону. З часом про нього забули, його не було показано в часи гласності. І тільки після смерті Петра Марусика, на вечорі його пам'яті в Будинку кіно фільм переглянули присутні. Але навіть у тому покаліченому варіанті видно, що фільм був закроєний як правдивий кінопортрет дійсності, що відповідав суті першоджерела. Про це свідчать акторські роботи, органічність персонажів та середовища дії, вдумливий і несуєтний погляд на сільське життя. Те, що сталося з фільмом, пояснив присутнім Ярослав Ланчак. Керівництво студії змушувало Марусика переробляти завершений ним фільм, але той навідріз відмовився, не діяли ні поради, ні погрози. Тоді викликали до директора його колегу Ланчака й пояснили: якщо режисер Марусик не здасть у намічений термін «виробничої одиниці» -- а здати можна тільки виправивши ідеологічні помилки, -- колектив (не окремого фільму, а всієї студії) не одержить премії. Ланчак взявся за ножниці -- так з'явився порізаний, покалічений варіант. Петро Марусик після того два роки не розмовляв зі своїм товаришем-однокурсником. Такі операції над твором і над митцем тоді були звичною справою, але цей випадок -- особливий. Щойно не стало письменника -- й нікому було захистити його твори. Дебютантові ж забракло досвіду, бодай дипломатичного, переконати начальство у благонадійності твору -- адже знімав він не щось заборонене, а те, що було надруковане в радянських видавництвах. Однак інстанції, що стежили за дотриманням ідеологічної цнотливості, забороняли все, де згадувалось існування української мови, української душі. А тим більше, якщо ще не зросійщене село центральної України протиставлялось русифікованим і переконаним у власній вищості людям Донбасу (о, яким прозірливим виявився письменник, передбачивши затяжну проблему України незалежної!).

 У фільмі цього теж немає. Єдиний натяк на конфлікт -- сцена без жодного слова, коли мати нареченого (Валентина Зимня), вийшовши з машини, пихато і зверхньо подивилася на селян. Шкода зведених нанівець зусиль режисера, шкода, що перше серйозне входження кіно у прозу письменника було брутально перекреслене. по одноимённому рассказу автора и произведениям «Дед Северин» и «Огонёк в степи» — кинокартину «Климко» 1983 года; в 1993 году экранизировано его произведение «Три плача над Степаном».